Свердловина пробурена, вода є — здавалося б, можна видихнути. Але саме тут починається найцікавіше. Без грамотної обв’язки та свердловина перетвориться на дорогу яму з водою, яку неможливо нормально використовувати. Насос згорить через півроку, тиск в кранах буде то є, то немає, а взимку все це господарство ще й перемерзне намертво.
Обв’язка — це весь комплекс обладнання та труб, які з’єднують свердловину з будинком: кесон або адаптер, насос, зворотний клапан, гідроакумулятор, автоматика, фільтри. Розберемо, з чого це складається і як не наробити помилок, які потім доведеться перекопувати.
Кесон чи адаптер — перше рішення
Перш ніж тягнути трубу до будинку, треба вирішити, як облаштувати оголовок свердловини. Тут два варіанти.
Кесон — це герметична камера з металу або пластику, яка закопується навколо обсадної труби. Всередині розміщується автоматика, реле, іноді навіть насосна станція. Плюс кесона в тому, що до обладнання є доступ для обслуговування, а сама конструкція захищає від промерзання і від потрапляння поверхневих вод. Мінус — коштує дорожче і копати яму глибиною зазвичай від 2 метрів (нижче глибини промерзання ґрунту) — це вже земляні роботи, не кожен зробить сам.
Адаптер свердловинний — простіше і дешевше рішення. Це пристрій, який вкручується в обсадну трубу нижче рівня промерзання і виводить трубу горизонтально в бік будинку. Все обладнання при цьому ховається в самій свердловині або одразу в будинку. Для приватного будинку з насосом занурювального типу адаптер часто вигідніший — і по грошах, і по трудовитратах на монтаж.
Що обрати — залежить від бюджету, глибини промерзання у вашому регіоні і від того, чи плануєте ви часто обслуговувати систему на місці. У Київській області, наприклад, глибина промерзання приблизно 1-1,2 метра, тож копати кесон не так і глибоко доведеться.
Насос: який ставити і на яку глибину
Для свердловини майже завжди використовують занурювальні (глибинні) насоси — вони опускаються прямо у воду. Поверхневі насоси тут не працюють нормально, якщо дзеркало води нижче 8 метрів, а це майже завжди так.
Насос підбирають по двох параметрах: продуктивність (скільки літрів на годину качає) і напір (на яку висоту може підняти воду з урахуванням горизонтальної відстані). Для будинку на сім’ю з 3-4 осіб зазвичай вистачає насоса продуктивністю 1,5-3 м³/год.
Опускають насос нижче динамічного рівня води — тобто того рівня, який встановлюється під час активного водозабору, а не статичного (коли свердловина в спокої). Різниця між ними може бути суттєвою, особливо на піщаних свердловинах. Якщо не врахувати це і поставити насос вище динамічного рівня, він почне працювати “всуху”, хапати повітря і швидко вийде з ладу.
Насос підвішують на трос з нержавіючої сталі або капроновий шнур — ніколи не на самому кабелі живлення, він просто не витримає ваги і з часом обірветься.
Зворотний клапан і гідроакумулятор
Одразу після насоса, ще у свердловині або на виході з неї, ставиться зворотний клапан. Його задача проста — не дати воді стекти назад у свердловину після вимкнення насоса. Без клапана кожного разу при включенні насос буде качати повітря спочатку, а це прямий шлях до поломки.
Далі йде гідроакумулятор (він же розширювальний бак, він же гідробак). Це та штука з мембраною всередині, яка накопичує запас води під тиском і не дає насосу вмикатися кожні три хвилини, коли хтось відкрив кран помити руки. Об’єм бака залежить від споживання — для сім’ї частіше беруть від 50 до 100 літрів, для будинку з поливом ділянки і кількома точками водозабору — і 200 літрів не буде зайвим.
Гідроакумулятор ставлять зазвичай уже в будинку, в котельні або технічному приміщенні. Важливий нюанс — тиск повітря в мембрані перед запуском треба перевірити і за потреби підкачати компресором, звичайним автомобільним насосом. Заводський тиск часто занижений або завищений під конкретні умови не підходить.
Автоматика — мозок усієї системи
Реле тиску — це той елемент, який командує насосом: вмикає, коли тиск падає нижче заданого рівня (наприклад, 1,5 бар), і вимикає, коли тиск досягає верхньої межі (скажімо, 3 бар). Без реле насос або працював би постійно, або взагалі довелося б вмикати і вимикати його вручну — уявіть таку картину щоранку.
Є ще варіант з частотним перетворювачем — більш сучасне і дороге рішення. Він плавно регулює обороти насоса, підтримуючи постійний тиск в системі незалежно від того, скільки точок водорозбору відкрито зараз. Тиск не скаче, насос не робить різких пускових ривків, ресурс обладнання зростає в рази. Для будинку з великою кількістю сантехніки — душові кабіни, кілька санвузлів, автоматичний полив — це вже майже необхідність, а не розкіш.
Також ставлять манометр (щоб бачити тиск візуально) і реле сухого ходу — воно захищає насос, якщо вода у свердловині раптом закінчиться або рівень впаде нижче критичного. Без цього реле насос може “сухим” пропрацювати кілька хвилин і згоріти назавжди.
Фільтрація води
Вода зі свердловини рідко буває ідеальною відразу. Найчастіше зустрічаються:
- залізо та марганець — вода жовтіє, на сантехніці з’являються іржаві плями;
- жорсткість — накип на нагрівальних елементах, чайниках, бойлерах;
- механічні домішки — пісок, дрібні часточки породи, особливо на нових свердловинах перші місяці роботи.
Перший рубіж захисту — механічний фільтр грубого очищення, який ставлять одразу після введення труби в будинок. Далі, якщо аналіз води показав підвищений вміст заліза чи жорсткість, ставлять відповідне обладнання — знезалізнювач, пом’якшувач або комплексну станцію очищення.
Аналіз води краще зробити ще до монтажу постійної системи фільтрації — просто здати пробу в лабораторію. Це коштує недорого, а от переплатити за непотрібний фільтр або, навпаки, не поставити потрібний — вийде дорожче в перспективі.
Труба від свердловини до будинку
Тут головне правило — труба повинна проходити нижче глибини промерзання ґрунту. У більшості регіонів України це 1-1,2 метра, але краще уточнити для конкретної місцевості — на півночі глибше, на півдні можна трохи менше.
Використовують зазвичай поліетиленову трубу ПНД (поліетилен низького тиску) — вона не боїться корозії, витримує тиск і невеликий рух ґрунту при замерзанні-відтаванні. Діаметр труби беруть з запасом — 32 мм для невеликого будинку часто достатньо, але 40 мм дає більш комфортний запас по продуктивності, особливо якщо в майбутньому плануєте розширення (басейн, додатковий санвузол, полив).
Траншею копають з невеликим ухилом у бік свердловини — це на випадок, якщо колись доведеться зливати систему на зиму при консервації будинку.
Типові помилки при обв’язці
Найчастіше зустрічається: насос поставили занадто високо і він хапає повітря в посушливий сезон; забули про зворотний клапан і насос постійно “заводиться” з нуля; гідроакумулятор взяли занадто малий об’єм і система клацає безперервно; трубу проклали вище глибини промерзання, бо “земля ж м’яка, легше копати” — а взимку отримали розрив труби і залиту котельню.
Ще одна поширена історія — економія на кабелі для насоса. Занурювальний насос вимагає спеціального кабелю для підводного використання, звичайний ПВС для цього не годиться, хоч і здається схожим зовні.
Обв’язка свердловини — це не той момент, де варто економити на матеріалах чи спрощувати монтаж “на око”. Кожен елемент виконує свою функцію, і випадання одного з них з ланцюга веде до поломки решти системи, часто дорогої в ремонті. Якщо немає впевненості у власних силах — краще довірити монтаж фахівцям, які вже робили це не раз і знають нюанси саме вашого регіону та типу свердловини. Зате потім кілька років просто відкриваєш кран і не думаєш про це взагалі — а це і є мета всієї затії.